Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2014 року Справа № 916/3079/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. (доповідач)суддівГоголь Т.Г., Костенко Т.Ф.розглянувши матеріали касаційної скаргиФізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08.07.14у справі№916/3079/13 Господарського суду Одеської областіза позовомІллічівської міської ради Одеської областідоФізичної особи-підприємця ОСОБА_4прозобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку

Розпорядженням Заступника секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 18.08.14 для розгляду даної справи, сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Добролюбова Т.В., судді - Гоголь Т.Г., Костенко Т.Ф.

Представники сторін у судове засідання не з'явилися, проте належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

Іллічівською міською радою Одеської області у листопаді 2013 року заявлений позов, з урахуванням змін, до Приватного підприємця ОСОБА_4 про зобов'язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, на якій знаходяться споруди станції технічного обслуговування, зазначені під літерами "Д" площею 16,6 х 9,24 кв.м та "Е" площею 5,83 х 4,48 кв.м, згідно технічного паспорту, виготовленого КП "БТІ" міста Іллічівська 29.05.03, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом демонтажу за власний рахунок вказаних споруд. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на те, що відповідач користується спірною земельною ділянкою під розміщеними на ній об'єктами станції технічного обслуговування без правовстановлюючих документів на право користування нею. Позивач також зазначав про те, що відповідач без належного дозволу, на земельній ділянці, яка не була йому відведена для цієї мети, самочинно встановив споруди станції технічного обслуговування, зазначені під літерами "Д", "Е". Наведене, у відповідності до положень статті 376 Цивільного кодексу України є підставою для знесення самочинно зведених споруд станції технічного обслуговування. Позивач наголошував і на тому, що факт незаконного користування відповідачем вказаною земельною ділянкою встановлений актом перевірки дотримання норм чинного законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 08.08.12, приписом про усунення порушення від 13.08.12 №13.08/01, протоколом про адміністративне правопорушення від 13.08.12, постановою у справі про адміністративне правопорушення від 14.08.12 №240. При цьому, позивач посилався на приписи статей 125, 152, 211, 212 Земельного кодексу України. Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.03.14, ухваленим суддею Степановою Л.В., позовні вимоги задоволено. Суд першої інстанції вказав на те, що СТО збудовано самовільно, відповідачем не надано доказів, підтверджуючих право власності на будівлю СТО, як і не надано правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку. Судове рішення обґрунтовано приписами статей 116, 125, 126, 212 Земельного кодексу України, статті 376 Цивільного кодексу України, статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", пунктом 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.11 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин". Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Мишкіної М.А. -головуючого, Будішевської Л.О., Бєляновського В.В., постановою від 08.07.14, перевірене рішення у справі залишив без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишив без задоволення. Приватний підприємець ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення про відмову у позові. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник не погоджується з висновком апеляційного суду про ненадання ним документів на підтвердження його прав на користування спірною земельною ділянкою та вважає, що надані ним довідка з відділу Держземагентства, копія свідоцтва на право власності на 1/3 житлового будинку за адресою АДРЕСА_1, копія техпаспорту на житловий будинок є достатньою підставою для користування земельною ділянкою. Водночас, скаржник вказує на те, що за житловим будинком, в якому він є співвласником, рахується земельна ділянка площею 0,067 га, яка не розподілена між співвласниками, тому, на думку скаржника, він має право користування цією ділянкою, під розміщення СТО Від Іллічівської міської ради Одеської області відзиву на касаційну скаргу судом не отримано. Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства відзначає наступне. Відповідно до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами норм матеріального і процесуального права. Судами попередніх інстанцій установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що Приватний підприємець ОСОБА_4 є власником 1/3 частки житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_1. Згідно з копією технічного паспорту на вказаний житловий будинок та плану земельної ділянки, окремо від житлового будинку літера "А", розташований об'єкт Станції технічного обслуговування літера "Д", літера "Е", який збудований самовільно. Як установлено судами, Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області проведено перевірку дотримання відповідачем вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності і за результатами цієї перевірки складені: акт перевірки від 08.08.12, припис від 13.08.12, протокол про адміністративне правопорушення від 13.08.12 та прийнята постанова у справі про адміністративне правопорушення від 14.08.12, з яких убачається, що об'єкт станції технічного обслуговування літера "Д", літера "Е", який використовуються відповідачем для здійснення підприємницької діяльності з ремонту та технічного обслуговування автомобілів, збудовані останнім самовільно без правовстановлюючих документів на землю та необхідних дозволів на будівництво. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Іллічівської міської ради Одеської області до Приватного підприємця ОСОБА_4 про зобов'язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, на якій знаходяться споруди станції технічного обслуговування, зазначені під літерами "Д" площею 16,6 х 9,24 кв.м та "Е" площею 5,83 х 4,48 кв.м, згідно технічного паспорту, виготовленого КП "БТІ" міста Іллічівська 29.05.03, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом демонтажу за рахунок відповідача вказаних споруд. Згідно зі статтею 13 Конституції України, земля, її надра, атмосфера, повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади. Статтею 123 Земельного кодексу України унормовано, що надання земельних ділянок комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Згідно з приписами статті 124 вказаного Кодексу передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Отже, способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади, щодо регулювання земельних відносин є прийняття рішення сесії. За приписами статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. За приписами статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав юридичних осіб на земельні ділянки може здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав. Згідно з пунктом "б" частини 1 статті 211 вказаного Кодексу громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства, зокрема за самовільне зайняття земельних ділянок. Відповідно до статті 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду. Правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням і охороною земель визначені Законом України "Про державний контроль за використанням та охороною земель". Згідно зі статтею 1 вказаного Закону самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними. Отже, чинним законодавством передбачено, що для виникнення права користування чи права оренди на земельну ділянку необхідна наявність волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади щодо регулювання земельних відносин, що виражається у прийнятті рішення на відповідній сесії і в подальшому надає можливість на складання правовстановлюючих документів на землю. Таким чином, обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів свідчить про самовільне зайняття земельної ділянки. За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно з приписами статті 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Статтею 43 цього ж Кодексу унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Дослідивши усі обставини справи та надавши оцінку зібраним у справі доказам судами установлено, що відповідачем спірна земельна ділянка використовується без правовстановлюючих документів та за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування. Враховується і те, що доказів, які б свідчили про оскарження відмови компетентних органів від розгляду у встановленому Законом порядку звернень відповідача стосовно надання спірної земельної ділянки в оренду судам не надавалось. З огляду на те, що судами установлений факт користування відповідачем спірною земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, висновок судів про наявність підстав для звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, на якій знаходяться споруди станції технічного обслуговування, шляхом їх демонтажу, за власний рахунок, визнається правомірним. Інші доводи, викладені в касаційній скарзі не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки вони не спростовують установлених апеляційним судом обставин та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції підстав для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги не вбачається. Витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника. Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08.07.14 у справі № 916/3079/13 залишити без змін.

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Головуючий суддя: Т. Добролюбова

Судді: Т. Гоголь

Т.Костенко